Назад у майбутнє
Прадавній бик або тур – один з найбільших наземних ссавців, символ
«первісної сили» і багатства, пращур усіх видів свійської великої рогатої
худоби.
Відновити втрачене
За даними Всесвітнього фонду дикої природи, з 70-х років 20 ст. до сьогодні
винищено понад 65% видів тварин і рослин живої природи.
Слово Цезаря
Римський імператор Юлій Цезар писав, що тури за своїми розмірами мало
поступаються слонам, мають силу потужну і швидкість надзвичайну, не
пожаліють ані тварину, ані людину, яку перестрінуть. Ріг тура вміщає до 4 л
вина.
Bos primigentus, представник доісторичної «мегафауни», важив до тонни, але
мав атлетичну конституцію тіла, спритно пересувався лісами. Самець –
блискучої чорної масті з білим малюнком навколо носа і рота, самиця –
червоної або чорно-бурої масті, обоє зі світлим «ременем» уздовж спини,
елегантними розвиненими рогами кольору слонової кістки з темними
кінчиками. Телята народжуються світло-охристими і з віком набувають масті
своєї статі. Спершу люди обожнювали турів, потім одомашнювали, згодом
використовували як тяглову силу. Однак мисливська пристрасть поборола
здоровий глузд - остання самка тура померла в Якторувському лісі біля
Варшави у 1627 році.
У 1920-х роках брати Лутц і Хайнц Хеки (один директор Берлінського,
другий – Мюнхенського зоопарків), керуючись мрією «повернення до
природних першооснов», взялися методом зворотного виведення схрещувати
різні примітивні породи ВРХ і за 14 років вивели тварин, які генетично і
зовні походили на турів. Туроподібна худоба Хека екстер’єром значно
поступалася замисленим «диким» бикам, однак завдяки німецькій
скрупульозності зберегла агресивність і непокірність людині. На жаль, т.з.
«фашистські корови» повністю зникли у сум’ятті другої світової війни. У 80-
х роках минулого століття справу турів реанімували у Верхній Баварії і в
кожній європейській країні туроподібна худоба живе у природному
середовищі.
Новітню європейську природоохоронну ідеологію ревайлдінг («wild» –
дикий), себто повернення до дикості, як протидію нестримній модернізації і
глобалізації світу, підхопила група підприємливих українських ентузіастів.
Три роки тому у Козелецькому районі на Чернігівщині (територія Остерської
ОТГ) почав діяти природний парк «Беремицьке», у просторіччі сафарі-парк.
Звісно, на тварин тут ніхто не полює – їм дають жити на волі, а людям –
спостерігати. Такий собі вільний зоопарк, де господарі тварини, а не люди.
Суть проекту полягає у відновленні високопродуктивних екосистем шляхом
поетапного повернення тварин у місця споконвічного ареалу. Щось на зразок
Асканії-Нова, але там людям дісталися ще незаймані простори з флорою і
фауною, а тут порушену людською цивілізацією екосистему слід
стимулювати до відновлення. Над вивченням унікальних природних
комплексів чернігівського Полісся працюють дослідники і науковці,
починаючи з рекультивації земель, знищення невластивих регіону рослин і
закінчуючи заселенням диких тварин. До речі, тварин тут підгодовують
тільки в першу зиму, поки адаптуються – це звична практика у європейських
природних парках.
На величезній території вільно розгулюють муфлони, тарпаноподібні коні,
лані, лосі, олені – людей не бояться, але й до рук не йдуть. Наприкінці
листопада «сімейку» поповнили 12 голів туроподібної худоби з латвійського
заповідника. Чому власне тури? По-перше, колись великі травоїди вільно
розгулювали по території Чернігівщини; по-друге, міцна, витривала і стійка
до холоду, спеки й хвороб порода заповнює екологічну нішу, яку залишив по
собі вимерлий вид первісного бика; по-третє, мають репутацію чотириногих
доглядачів ландшафтів, тобто формують у лісах просіки, галявини, розносять
насіння рослин і стимулюють їх ріст, підживлюють ґрунт; по-четверте, як
найбільші представники копитних і динамічний компонент екосистеми
встановлюють природну ієрархію у дикій фауні; по-п’яте, вони просто
красиві і дуже привабливі в очах туристів і вчених.
І без них дороги «назад у майбутнє» немає.